Ліки проти стресу

За останнє десятиріччя стрес — є головним приводом не лише суїцидів, але й безлічі різноманітних психосоматичних захворювань. За підрахунками фахівців від стресу та його наслідків страждає , щонайменше 25-30% українців.

Питання постстресової реабілітації наразі, дуже актуальне.

У зв'язку з цим треба зазначити, що у кожної людини свій рівень або запас психічного здоров'я. Для приклада, можна людей порівняти з машинами, які мають різні ємності паливних баків. Деякі розраховані на 20, а в інші – на 100 літрів. У будь-якому випадку паливо все одно закінчиться, у кого раніше, у кого пізніше. Складність питання в тому, що найчастіше сама людина не знає рівень своїх психічних можливостей, тобто "ємностей своїх баків".

Реабілітація у разі дозволяє своєчасно виявити і вивести військовослужбовця чи співробітника належний рівень психофізичного здоров'я, поповнивши цим його «баки». Ці обов'язки покладено у повному обсязі не тільки на медиків і психологів, а й командирів (начальників) і вихователів усіх рівнів.

Одна з основних причин виникнення стресових ситуацій - коли обсяг інформації, що переробляється мозком, переходить критичну масу, і мозок перестає з нею справлятися, виходить з ладу. Чому так відбувається? Інформація стає дедалі більшою, а час на її переробку залишається колишнім. Ось і настає свого роду передозування інформації. Це головна передумова для стресу, тому справедливо називається інформаційним.

Чому років сто тому питання медико-психологічної реабілітації навіть не стояло на повісті дня, а сьогодні воно дуже актуальне? На той час не було ані комп'ютерів, ані телевізорів, радіо лише давало путівку в життя, і люди встигали впоратися з поточним обсягом інформації.

А тепер її стало стільки, що мозок не встигає з нею впоратися, він не змінився в обсязі!

Звідси - перенапруга психіки, яка і призводить до стресу та розвитку хворобливих станів, які вимагають профілактики, реабілітації чи навіть медичного втручання.

Люди по-різному сприймають стрес.

Як кажуть фахівці, стрес – це не те, що з нами відбувається, а те, як ми сприймаємо те, що відбувається. Для одних певна інформація – це вже стрес, а для інших – ні. І тут можна говорити про стресостійкість людини.

Інформаційний вплив на людину в екстремальних умовах відбувається набагато швидше. І якщо він виявляється непідготовленим до такого обсягу інформації, стрес та його негативні наслідки забезпечені. Давайте знову порівняємо людину з машиною. Кожен має свій обсяг «паливного бака», але кожен і заправлений по-різному. Один, хоч і з маленьким баком, але під зав'язку, а в іншого бак начебто великий, а заправлений наполовину. І маршрут, тобто навантаження, у всіх різний за протяжністю, це якщо говорити про індивідуальну стресостійкість. При цьому вміст «баків» витрачається ще й у мирний час, до виконання бойового завдання. Що це означає? Насамперед те, що досвідченний командир має знати хоча б приблизні психофізичні можливості своїх людей, для вдалого управління їми під час бою. До того ж, проведення профілактичних медико-психологічних заходів необхідно призначати заздалегідь, до попадання військовослужбовців або співробітників до зони активних бойових дій. Грубо кажучи, перевірити перед виїздом наявність «палива в баках», провести за необхідністю їх дозаправку, та за першої ж можливості поповнювати їх пальним. Звісно, прорахувати всіх вкрай складно, - це спільна титанічна робота всіх ланок управління підрозділу. Починаючи від командира відділення та закінчуючи особисто командиром підрозділу. Адже за результат бою, за життя та здоров'я людей відповідає саме він. Відповідно і стрес у нього буде найбільшим. А як він його подолає, залежатиме від багатьох факторів та особистих даних.

Запас психологічної міцності підрозділу і кожного військовослужбовця необхідно формувати в мирний час шляхом тренувань, навчанням прийомів релаксації, методам само-і взаємодопомоги, аутогенного тренування. В ідеалі, заздалегідь, перед виконанням бойового завдання у всіх мають бути «залиті повні баки», і командир повинен знати, кому і наскільки вистачить цього запасу – на день, тиждень, місяць. Знаючи та помічаючи, що в когось із його підлеглих закінчується «пальне», командир повинен не гаючись вживати відповідних заходів.

В першу чергу потрібно дотримуватися всіх визначених статутом і наказами норми належності: гаряча, якісна, своєчасно приготовлена їжа, санітарно-гігієнічні заходи (душ, лазня), по можливості додатковий відпочинок (сон), спеціально відібрана, дозована інформація у вигляді теле- та відеосюжетів, спрямована надати людям впевненість у завтрашньому дні, у своїх силах. Доброзичливі товариські відносини в колективі самі по собі сприяють зниженню дії інформаційного стресу.

Також, послідовно та планово необхідно діяти і при завершенні виконання завдань, виведенні підрозділу із зони бойових дій.

Абсолютно не готових до дій в екстремальній ситуації військовослужбовців не повинно бути в принципі. Адже всі вони проходять відповідну підготовку. Результат залежить від максимального налагодження цієї роботи.

Крім того, у разі раптового впливу різних бойових факторів, величезну роль відіграє взаємовиручка і взаємодопомога, тобто те, що називається бойовим братерством. Впав солдат у прострацію, у ступор чи запанікував, йому необхідна передусім допомога найближчого товариша у найбільш прийнятній до ситуації формі.

Військовослужбовець чи співробітник, якщо він відчуває певний психологічний дискомфорт, зобов'язаний звернутися до фахівця. Начальники, керівники повинні самі бути уважними до підлеглих і всіляко сприяти їм у проходженні реабілітаційних заходів. Медична грамотність і передбачливість командирів є гарантією того, що з їх підлеглими не станеться суїцидальних чи психологічних травм. Бувають ситуації, коли саме командир має сам направити такого підлеглого до психотерапевта. Ще один момент, про який, можливо, не знають працівники. Будь-який лікар, зокрема психіатр, зобов'язаний зберігати лікарську таємницю, і жодний командир чи начальник немає права домагатися діагнозу, з яким лежав чи звертався співробітник. За розголошення цих відомостей лікареві загрожує кримінальне покарання.

Є ще й така проблема нашого часу: багато військовослужбовців бояться звертатися не те що до психіатра, але навіть до психолога, вважаючи, що якщо ти засвітився у цих фахівців, то ти - «псих» і на своїй подальшій службовій кар'єрі можна ставити жирний хрест.

Ці страхи виникли через низьку санітарну грамотність. Кожна людина, тим паче, яка носить погони, зобов'язана займатися профілактикою свого здоров'я, в тому числі психічного. Відвідування психолога чи психіатра має бути настільки ж природним для військовослужбовця, як і візит до стоматолога. Треба, звичайно, розрізняти психолога та психотерапевта (психіатра). Психолог, за своєю суттю, не є лікарем. Це фахівець, який отримав спеціальні знання у галузі психології, на підставі чого він може і повинен регулювати психічний стан клієнта в рамках психічного здоров'я. Але коли людина вже не вкладається в нормальне загальновизнане розуміння реакції на стрес, коли цей стан затягується, наприклад, у легкий невроз, то цією людиною вже повинні займатися медики, щоб не пропустити стерті та клінічні форми психічних захворювань, щоб запобігти інвалідизації. Тому головне завдання військових психіатрів - вчасно надати допомогу та повернути людину до ладу. Звичайний, цивільний психолог, не надасть належну кваліфіковану допомогу, потрібен саме фаховий спеціаліст, який знає специфіку військової служби.

У внутрішніх військах психологів, наприклад, готують на короткострокових курсах. Але що насправді уявляє собою такий «фахівець», який закінчив командний вуз і волею долі за кілька місяців перекваліфікований в психологи? Все, що він усвідомив, - те, чим займається військова психологія, а максимум, що вміє на практиці, - проводити анкетування та тестування. Цього явно замало. Жодні глибокі знання не замінять досвіду. Тому на посаді психолога батальйону чи бригади має бути навчений життєвим і службовим досвідом майор-підполковник, який виявив схильність до такої роботи протягом не менше десятка років служби, здатного не тільки дати слушну, батьківську пораду, але й підтримати. Або це мають бути випускники мед-інститутів, які закінчили спеціальні курси. Адже душа людини - дуже тонкий інструмент, і торкаючись її, легше нашкодити, ніж допомогти.

Психолог – дуже відповідальна посада, але ще вона має стати престижною та почесною.

Для цього, можливо, слід встановити психологам вищі тарифні розряди, якісь надбавки за шкідливість, щоб люди прагнули цієї посади, щоб був відбір. Тоді сюди потраплять професіонали з великої літери, і самі начальники звертатимуться до них за порадами та допомогою. В ідеалі у військах повинні працювати клінічні психологи, які мають психокорекційну методику, з досвідом роботи і незалежні від командирів.

Якщо уважно розглянути досвід історичного минулого, він розповість нам про те, що, роль психологів виконували священики. Таїнство сповіді можна порівняти за своєю ефективністю з гарним сеансом психотерапії та психокорекції. Не забуватимемо, що «психіо» означає не що інше, як «душа», котру церква визнає первісно безсмертною субстанцією, наданою кожній людині.

Феномен душі – найтаємничіша, мало вивчена тайна людства. Деякі скептики стверджують, що її немає, адже анатомічний субстракт душі досі не виявлено. Але «уламки» душі, душевні захворювання підтверджують її наявність. Де ж тоді вона ховається?

Відомо, яка ділянка головного мозку відповідає за слух, зір, рух... Але, може, душу треба шукати не в мізках? Буває, що мозок людини явно пошкоджений або деформований і, за ідеєю, людина не повинна жити, відчувати, але вона, залишаючись особистістю, живе і живе завдяки душі! Психіатри, напевно, найзагадковіші фахівці в медицині, адже вони лікують не головний мозок та порушення його функцій, чим займаються невропатологи, а саме душу.

Людина живе доти, доки в ній жива душа. Мертве тіло, звідки пішла душа, не лікують, а ховають.

Робота священика подібна до роботи нейрохірурга – єдиний непевний рух, і людина залишилася інвалідом на все життя. Працюючи з такою тендітною, майже невагомою субстанцією, як людська душа, він вторгається в незримі духовні сфери, куди недоступний вхід навіть психіатру чи психологу. Його праця тому не може бути замінена жодним іншим. Не перебільшуючи роль священика, слід згадати, що є чітке розмежування духовної недуги – біснування та душевне захворювання. Перше лікується в церкві, інше - область сучасної психіатрії. У давнину був дієвий спосіб визначення, що у людини пошкоджено: душа чи дух? Хворому на вибір тричі пропонували десять склянок із водою. У 9 із них була свята вода, в одній склянці – звичайна. Якщо людина тричі вибирала звичайну, її направляли до церкви, на сповідь. Це приклад взаємодії науки та віри.

З іншого боку, присутність священика серед військовослужбовців сама собою викликає довіру, як до особи, по-перше, цивільному, а по-друге, пов'язаному з якимись душевними переживаннями. Тому священикові можуть довірити те, що не скажуть нікому іншому.

Інформація з першоджерела…

Немо